Це, певно, найдивніша з рис людських. Вона є в кожного, але з самого дитинства її намагаються в нас затоптати, бо, як кажуть дорослі, з тим жити «незручно». Ще рік тому я думав що хоробрість заключається в відсутності страху, страху висоти чи якогось іншого. Але це не так.

Настає певний час, коли ти помічаєш , що ти сам і біля тебе нікого.Тоді охоплює страх і починається паніка, депресія і решта наслідків. Так що ж таке самотність?

Життя не має сенсу. Воно абсурдне за своєю природою. Заради чого жити? Більшість відповідає на це питання однаково. Будь-яка відповідь не є вагомим аргументом. Діти? Квіти життя. Допоки стоять на чужих підвіконнях. Справа не в тому. Більшість любить дітей. Але вони приносять проблеми та розчарування.

Жити і не усвідомлювати, що ти робиш. Не думати про наслідки дій, вчинених тобою. Те, що ти можеш дати самому собі, коли ти не усвідомлюєш всіх своїх дій перед людьми. Відповідь нероздумана та ніяка, схожа на незакінчену картину неумілого художника; та, що геть не несе в собі ніякого екзестенційного сенсу. Тобто без смислу, а щось таке абстракне, навіть неабсурдне.