Це, певно, найдивніша з рис людських. Вона є в кожного, але з самого дитинства її намагаються в нас затоптати, бо, як кажуть дорослі, з тим жити «незручно». Ще рік тому я думав що хоробрість заключається в відсутності страху, страху висоти чи якогось іншого. Але це не так.
Хоробрість, це вміння віддаючи собі звіт в маразматичності своїх дій, продовжувати іти до кінця, так неначе кінець буде таким, як ми хочемо. При чому дивна закономірність: чим більше ми готові іти до кінця, тим більше ми добиваємось свого, і дуже часто коли вже майже опускаються руки, доля підкидає провідників.
Хоробрі не ті, хто йдуть на смерть, а ті в кого вистачає сміливості не бути стадом, хоробрі не ті, що ходять по лезу ножа, а ті, що чесні перед собою, хоробрі не ті що не дивляться вперед, а ті що бачать безперспективність, але потім змінюють все на свій лад.
Хоробрість - то сила, будьте хоробрими!