На території України дуже поширений культ Божої Матері, як покровитель ниці. Ми святкуємо навіть окреме свято Покрови, яке ніхто більше не святкує у світі. Відмінність між православною і католицькою традицією проявляється в тому, що ортодоксальна (Східна) традиція християнства зображувала Божу Матір лише іконографічно, а не в статуях.

у меня навязчивая идея хочу взять бутылку вина, а еще лучне джина с тоником, да поговорить.... напиваться и говорить

Маленькі та непомітні, надзвичайно тихі… Ви знаєте, колись в дитинстві в мене жило двійко равликів. Люблю  я цих істот. З одного боку непомітні наче тіні, з іншого схожі на мене в юності. Ну як на мене?! Після доброго відра горілки теж доводилось повзти по стінці з одним відкритим оком до перинки…  І все ж ми схожі на них. Кожен зі своєю хаткою. В когось це гордість, може амбіції, становище або «… те, що за плечима не носимо..». І ця хатка і наш тягар, і наша броня, коли на шляху стає геть погано. Ми всі до чогось взиваємо з того що маємо. Хтось рятується в книжках, хтось в гулянках, в становищі. А наймудріші, як равлики зостаються сам на сам з собою.

Це сталось під час одного з фото-сетів. Подорож равлика в п’ять хвилин часу, а схоже в ціле життя. Ми наче равлика повземо по сірому бетону. Ми озираємось і там нема майже нічого, окрім нашої хатини, але всі ми шукаємо сонечко-кульбабок. І зустрічаємо його тільки на мить. А далі все прагматично, кульбабка сивіє, і розлітається розчинившись у світі, а равлик так і мандрує по світу від кульбабки до кульбабки…  Але ж спогади залишаться, і він знову піднімаючи ріжок у пошуках нової кульбабки, згадавши попередню…

Сьогодні я б хотіла поговорити з вами на не властиву мені тему. Ні не так, з Вами… А ще ліпше з тобою. З кожним Тобою у десятках облич.

Dire Straits – ще одна група класичного британського року. На далекому заокеанському просторі вони є динозаврами. Понад двадцять років їх сингл був гімном MTV. А їх музику можна назвати класикою, так званого, дорожнього року.

Власне про те, що близьке всім і кожному.  Всім нам відомі ці радоoі життя, коли над тобою хтось стоїть, і командує вами в не найкращій половині вашого життя. З часом в когось все змінюється, а в когось і не змінюється. Але я не про це,  суть в тому, що нелюбов до начальника закладена в нас майже на генетичному рівні.

Гірко нині дивитись на кримські події. Але не гірко нині визнавати, що я Українець. Я завжди гордився своєю нацією, але так як нині ніколи. Ніколи ще ми не були настільки сильними, як сьогодні, й до того ж ми міцнішаємо кожен день. Тепер давайте про Бога. А власне про Божий промисел, про майбутнє.

Ми навмисне не публікували нічого. Свою позицію опублікували ще на початку подій. Тепер хочеться сказати декілька слів як епілог. Як завжди, трохи на хлопський розум, додавши трошки патріотизму. Так вже годиться вірити в краще, для того щоб колись сонце усміхнулось лише нам.

Просто галерея - те, що колись попало пд об`єктив та мої криві руки...