Назад до галерей24.04.2014
Маленькі та непомітні, надзвичайно тихі… Ви знаєте, колись в дитинстві в мене жило двійко равликів. Люблю я цих істот. З одного боку непомітні наче тіні, з іншого схожі на мене в юності. Ну як на мене?! Після доброго відра горілки теж доводилось повзти по стінці з одним відкритим оком до перинки… І все ж ми схожі на них. Кожен зі своєю хаткою. В когось це гордість, може амбіції, становище або «… те, що за плечима не носимо..». І ця хатка і наш тягар, і наша броня, коли на шляху стає геть погано. Ми всі до чогось взиваємо з того що маємо. Хтось рятується в книжках, хтось в гулянках, в становищі. А наймудріші, як равлики зостаються сам на сам з собою.
Це сталось під час одного з фото-сетів. Подорож равлика в п’ять хвилин часу, а схоже в ціле життя. Ми наче равлика повземо по сірому бетону. Ми озираємось і там нема майже нічого, окрім нашої хатини, але всі ми шукаємо сонечко-кульбабок. І зустрічаємо його тільки на мить. А далі все прагматично, кульбабка сивіє, і розлітається розчинившись у світі, а равлик так і мандрує по світу від кульбабки до кульбабки… Але ж спогади залишаться, і він знову піднімаючи ріжок у пошуках нової кульбабки, згадавши попередню…
Це сталось під час одного з фото-сетів. Подорож равлика в п’ять хвилин часу, а схоже в ціле життя. Ми наче равлика повземо по сірому бетону. Ми озираємось і там нема майже нічого, окрім нашої хатини, але всі ми шукаємо сонечко-кульбабок. І зустрічаємо його тільки на мить. А далі все прагматично, кульбабка сивіє, і розлітається розчинившись у світі, а равлик так і мандрує по світу від кульбабки до кульбабки… Але ж спогади залишаться, і він знову піднімаючи ріжок у пошуках нової кульбабки, згадавши попередню…