На території України дуже поширений культ Божої Матері, як покровитель ниці. Ми святкуємо навіть окреме свято Покрови, яке ніхто більше не святкує у світі. Відмінність між православною і католицькою традицією проявляється в тому, що ортодоксальна (Східна) традиція християнства зображувала Божу Матір лише іконографічно, а не в статуях.

Зокрема хотілося б розповісти вам про ікону, якою вона є і якою мені вважається її бачити найправильніше. Ікона – це таємниця, за якою стоїть загадковий шлях, що заводить людину у простір в якому перебуває Божественне світло. Багато хто звинувачує іконошанування в ідолопоклонництві. Деякою мірою це так. Оскільки це пережиток грецької культури, зображення божеств.

Ікона, за якою стоїть таємниця, потребує значної концентрації свідомості, коли відбувається споглядання. Це свого роду медитація. Таємничість, тиск і вимогливість деталей, які людина повинна запам`ятати всі, як мапу, щоб не помилитися. «Я» в цей момент розтягується, розширюється. Проникає у таємничий простір Ікони, залишаючись частково у фізичному світі, а частково поринаючи у метафізичний світ Божественного світла, що стоїть за іконою.

Потім, коли Лику ікони вже «немає» «Я» залишається у тиші та смиренності, натягується супроти витягнутості форми, і на прямій між таємницею, яка поглинає, затягує горизонт, перетворюється саме на «Цей момент», тільки «Цей момент» всеохопне і нестримне «Ти», яке спрямоване в одну, стиснуту смислову для Ікони (іконографічну) точку «Я». Зустріч з Божественним світлом відбувається після заборони, коли молитися, говорити про наново чисту переконливої праведності поза досвідних сприйняттів, уявних. Ця заборона забирає в людини пам`ять про цю зустріч, але залишає при собі тишу, на рівні відчуттів, відбувається заспокоєння. Лише тоді яскраво проходить наскрізний зв`язок між Богом та людиною.