Ветер в голове уносит много нужных и ненужных воспоминаний, но никакой шторм не может унести самые острые, вонзившиеся туда раз и навсегда.
М.Д.

Покоління змінює одне одного, за батьком йде син, за матір’ю – дочка. Одне покоління йде, а інше приходить, й воно приречене повторювати минулі помилки і минулі перемоги. Але як ще сприймати цей світ, якщо не через призму минулих поколінь. Одні страхи, інші наслідування чи являють вони для нас приклад наслідування? Чи вбережуть нас від наступних помилок? Втілювати їх у життєвий сценарій тому що це все, що ми знаємо? Чи створювати власну індивідуальність? І що буде якщо минули покоління нас розчарує? Зможемо ми їх замінити, наших батьків? Чи доля знайде спосіб повернути нас назад до вже звичних нам домашніх втіх?

Така наша природа, захищати наших дітей. Кожне покоління передає наступному повчальні історії. Так і було в міфі про Ікара.  Саме тут для всіх, хто прокляті власною свідомістю, яка дає нам спогади, завжди виникає одне питання: хто Я? Ми настирно шукаємо зв’язки один з одним через наше минуле. Ми – дорогі друзі, люблячі батьки, матері, що обожнюють своїх дітей, захищені діти. Ми перебуваємо  у боротьбі та любові, в надії, що разом ми зможемо зрозуміти наше призначення у Всесвіті, але розуміємо, що в кінці ніхто не зможе розділити нашу долю. Кожен із нас повинен самотужки знайти відповідь на питання: Хто Я?, Що означає бути живим?,  І яке Я маю значення у безкінечному Всесвіті? 

На нашій планеті живе майже 7 мільярдів людей і кожен унікальний, не такий як інші, але чим визначається ступінь відмінності? І чому? Хіба тільки біологія та фізіологія визначає таку відмінність? Чи наші думки, спогади та особистий досвід робить нас неповторними. Чи є ще щось? Може якийсь вищий план, який направляє випадкову природу творення. Можливо це щось ще неосяжне, що живе у нашій душі і дарує кожному із нас свій шлях випробувань, котрий допоможе зрозуміти нам хто ми є насправді. Ми всі пов’язані, поєднані невидимою ниткою і при цьому всьому  ми все одно окремі особистості. Порожні посудини готові наповнюватись безкінечними можливостями, сукупністю думок та переконань, коротких спогадів та особистого досвіду. Чи зможу Я бути собою без всього цього? А Ти зможеш? А якщо ця невидима нитка обірветься і що буде тоді? Що стане із мільярдами самотніх людей Землі? В цьому і прихована головна ціль життя. Найти, поєднатися, втриматися разом. Саме коли наші серця і думки чисті - ми істинно єдині, ми зможемо зцілити наш крихкий світ і створити простір необмежених можливостей.

Саме людські спогади служать причиною розлуки. Ми єдині істоти, які думають про минуле. Спогади нас наділяють унікальною сутністю. Вони створюють історію, яка розходиться по світу, яку всі могли б читати про наші заслуги і пам’ятати про наші невдачі. Є багато методів знайти свою ціль в житті, але саме спогади показують нам до чого прагнути і як цього досягти. Наше особисте зібрання образів, симпатій, страхів та каяття, і найжорстокіша іронія нашого життя в тому, що доводиться поєднувати досягнення та невдачі нашого минулого. Саме це нас і відрізняє один від одного, але дозволяє залишатися людьми. І заради цього варто йти на жертви.