На перший погляд змінити світ неможливо. Він нас раз по разу надламує, і ми день за днем втрачаємо себе. І в старості починаємо шкодувати й думати про ті абстрактні речі, які втратили. Чому так відбувається?!

Ми нічого не можемо відшукати, там де ніхто нічого не губив; а надто, коли ми шукаємо в темній кімнаті з білими та пухкими стінами. Щодня розбиваємось об мрії та сподівання, які ніколи не збуваються. Не хочемо думати про те, що нас хтось десь чекає. Нам набридає світло, звуки, життя.

Деякий час тому я захопилась малюнками різних авторів.

Певно нема у світі нічого більш дивовижного, незрозумілого, ба навіть чудеснішого аніж людське серцебиття…

Один з найдивовижніших феноменів. Всі ми маємо пам`ять та найважливіше – то наші спогади. Частина нашої пам`яті, яка є даром і прокляттям водночас.
Спогадами я б назвав ті відчуття, які виникають, коли ми згадуємо пережиті нами події.