Жити і не усвідомлювати, що ти робиш. Не думати про наслідки дій, вчинених тобою. Те, що ти можеш дати самому собі, коли ти не усвідомлюєш всіх своїх дій перед людьми. Відповідь нероздумана та ніяка, схожа на незакінчену картину неумілого художника; та, що геть не несе в собі ніякого екзестенційного сенсу. Тобто без смислу, а щось таке абстракне, навіть неабсурдне. Що то за життя? Без сенсу… Просто жити, ось так просто собі жити. А я просто не житиму, а існуватиму собі,та й годі; як рослина, наче і нічого, і ніколи не відбувалося в моєму житті. Так забуду все, полишу всі речі та всіх друзів. Споглядатиму самотність. Можливо, побачу істину…Зазирну в ніщо, а воно зазирне у мене.

Безодня порожнечі, а на дзеркалі - ні сліду, залишатися та чекати вже немає кому і ніде залишатися. Тільки хмарам не закрити біг прекрасних коней. Тане щось біле-то напевно сніг. Вниз сніжинка впала, але назад в повітря шлях її не приведе, без болю настає кінець, по вінця ми вже повні, але пусті, як і завжди. Але не зрозумілі речі все ще зачіпають нас, ми думаємо, що священні книги були написанні вогнем і кров`ю. А що, якщо то була вода? Вогонь перетворився на кров, кров перетворилася на воду. В що ж тоді перетвориться вода? Напевно, вона перетвориться в материнське молоко.

Ну що ж Я тінь минулого, згаяний час, пам`ятка забутого, спогад про нас...

Слід в історії небуття, подих і примха життя, крик всесвіту надії, я мертвий, отже РАДІЙ.

Прощавай – назавжди…