Часто ми всі захоплюємось тим зізнаннями у коханні, які показують у фільмах чи передачах цього типу. І ц імоменти більшість називають найчуттєвішими. Багато, хто скаже, що то вигадка,  але тим не менше ми захоплюємось ними. 

Кохання - почуття, яке як на мене, можна пізнати лише раз в житті. Воно схоже на веселку, яку бачать лише двоє, у яких одна душа, що схована від світу. Кохання можна лише відчути, воно ніколи не вираховується логікою.  Кохання, не знає почуття ревності, чи контролю, а якщо є, тоді то не кохання, а банальна хіть…

Кожен з нас хто кохав, погодиться, що зізнатись важче, аніж стрибнути з парашутом чи видертись на скелю, але в той же час, це легше чим просто видихнути. Ніщо в житті не змушує серце битись швидше ніж кохання. Повірте, я спробував багато речей, від яких холоне кров в жилах, але це навіть близько не стояло.
Кохання… Власне зізнання. Багато того описано і в книжках і в фільмах. Багато чого придумує фантазія, коли хочеться зізнатись. Але найчесніше зізнання - це у німих людей. Чотири жести. Чотири жести тих, хто фізично не може сказати, але кохає. Вказати на себе, торкнутись до губ, вказати на людину навпроти та прикласти праву руку до серця.

Одного разу побачивши - це вразило більше, ніж все прочитане і побачене разом взяте. Це було, як квінтесенція чесності… Всього чотири жести і більше нічого. Побачити це - ніби бачити маленьке чудо. От таке воно кохання без слів, чесне та просте.