Про спогади...
Наркотики душі

Рік тому… 366 днів назад… Я пам`ятаю твою посмішку о 6.15 на ранковому вокзалі… Твій ще злегка сонний погляд… і тюпани... червоно-рожеві з жовтими кінчиками... "Где твои крылья… которые нравились мне"… я і досі пам`ятаю твої слова… "я хочу, щоб було `ми`, а не просто ти і я…"
Все частіше буває, що я повертаюсь у минуле. Все частіше думаю над тим, що було би аби… І скільки б близькі люди не кричали "залиш минуле у минулому" – погодьтесь, то досить складно.

І як любить казати LostSoul – на мій хлопський розум, я спробую пояснити чому не тільки я, а й багато хто із нас схильні повертатись у минуле.
І так перше. Досвід. Його величність Досвід. Категорія, яка часто як допомагає, так і псує життя. Ми схильні повертатись у минуле. Бо там вже є певні механізми реагування і біхевіористичні елементи, які у нових або подібних ситуаціях допомагають виживати у конкретні моменти.
Інший аспект – точка відновлення. Ну знаєте, подібно до того, як у Windows є точка відновлення системи. Коли нам погано, ми подумки тікаємо у моменти, коли нам було добре і комфортно. Mind place, якщо так можна сказати. Це можуть бути або спогади, або дії, які провокують певні спогади, чи може певні місця, де кожному із нас було добре. Свого роду "вилазка" у зону комфорту. Знаю-знаю, досить спірне питання щодо ціни такої вилазки, адже часто, людина залишається у таких спогадах.
Ще один аспект повернення у минуле – і до того ж абсолютно фантасмагоричний – бажання змінити точку зрушення. Часто буває, що одне, на перший погляд незначне, рішення зміінює подальшу долю… І ми вкотре повертаємось до нього із питанням "а що було би, якби…?"
І останній аспект – ми просто сумуємо… за людьми і моментами, за тим періодом коли було добре…

Так, можна скільки завгодно говорити про те, що минулим жити не варто і.т.д., але поки не буде чогось сильнішого,  що за своєю емоційною вартістю пересилить ті спогади, до яких ми повертаємось…. Ну, ви зрозуміли…

©Zlit 2012ОновленняКонтакти