Наше крихке існування залежить від дрібних моментів, заради яких ми прагнемо жити далі. Але сенс нашого життя, напевно, завжди обумовлений спогадами, унікальний набір страхів, емоцій, переживань, важливість яких ми визначаємо самі. Так із окремих шматочків ми створюємо нашу особисту історію. У надії, що ці спогади завжди будуть з нами. Іронія життя прихована в тому, що ми приречені об’єднувати в собі світлі та погані спогади. Тому ми й такі різні-це робить нас людьми. І саме за цей момент ми готові боротися.

Для початку, щоб стати на шлях перевтілення у людину, ми повинні зрозуміти всі моменти, які заважають нам жити повноцінним життям, пережити символічну смерть, щоб відкрити двері на велику дорогу. Важливим аспектом переживання символічної смерті при внутрішньому перетворенні є смерть «его». У процесі духовного саморозкриття людина переходить від дещо обмеженого образу буття до нового, розширеного стану. Варто лише відкинути наші буденні справи та хибні цінності, які ми отримуємо від реклами. Часто для завершення цього переходу необхідно, щоб колишній спосіб існування «помер», відкривши шлях новому «Я» людини; «его» повинно бути зруйноване, перш ніж стане можливим нове, ширше самовизначення. Це і називається смертю «его».

Це не смерть того «его», яке необхідне для того, щоб мати справу з повсякденною реальністю; це смерть старих структур особи і малоефективних способів буття в світі, яка необхідна для щасливішого і більш вільного існування. Тому «его» - це те, що ми вважаємо за моральний фактор, напрацьований у нас цінностями системи функціоналізму. Я мушу ходити на роботу, щоб заробляти гроші та оплачувати свої кредити? яких набрав у банку. Людина стає залежною від цих системних установок - хибних цінностей . Ананда Кумарасвамі писав: «Жодна істота не може досягти вищого рівня буття без припинення свого звичайного існування».

Смерть «его» може відбуватися поступово, впродовж тривалого періоду часу, а може трапитися раптово і з величезною силою. Зазвичай це трапляється у критичних ситуація житті людини, коли вона відчуває свою незначимість у Всесвіті. Хоча це одна з найбільш благотворних і цілющих подій у духовній еволюції, вона може сприйматися, як катастрофа. Упродовж цієї стадії процес вмирання іноді може бути дуже реалістичним, неначе це вже не символічне переживання, а справжнісінька біологічна загибель. Як правило, людина при цьому поки що не може бачити, що по інший бік того, що сприймається як повне знищення «его», його чекає ширше і всеосяжне відчуття своєї справжньої суті. Боротьба проти системи функціоналізму людини несе в собі широкий характер розвитку людської особистості, як новонароджена дитина, але з власним досвідом попереднього життя та з просвітленим розумом, який може вести її вперед.

Рядки з «Фенікса» Д. Лоуренса відображають характер цього руйнівного, але перетворюючого процесу:
«Чи готовий ти бути викресленим, стертим, перетвореним ні на що?
Чи готовий ти стати нічим?
Канути в забуття?
Якщо не готовий, то ти ніколи по-справжньому не змінишся».