Максималізм
Наркотики душі

Так дивно… Хотілося вірити в краще і співати пісень… вона малювала на склі малюнки… наївно-дитячі… так дивно було усвідомлювати, що все у цьому світі – як її малюнки –видимі лише їй… Так само і світ, який нам здається справжнім, матеріальним і цілісним – насправді лише набір наших страшенно суб’єктивних уявлень про нього… Адже для когось світ – прекрасна казка, сповнена пригод, для когось – фільм жахів, такий собі коктейль із адреналіну та жаху, для когось же світ – як нова гра для геймера – цікаво, а що ж на наступному левелі?... і так щодня…

Ми переживаємо власний набір емоцій та сподівань… Ви ніколи не задумувалися над тим чому у світі немає двох людей які б однаково ставилися до всього у світі?... Є подібні, схожі чи відмінні, але однакових поглядів на життя нема… Та тому що ніхто із нас не знає ЯКИМ є той світ… Може не настільки далекими від істини були творці Матриці, у своїй ідеї двох світів-пігулок?...
Може наш світ зовсім не такий, яким ми його бачимо?....

Може світ у своєму первісному стані є ідеальним, ні не геометрично правильним, швидше…. максималістським… Може в т ому, справжньому світі все саме так як і повинно бути – зрозуміло, логічно, правильно?... Може наше прагнення до максималізму – цілком нормальне, може прагнення до високих почуттів і бажання торкатися небес – цілком природне?

Ми подекуди не задумуємося над тим, що жодна людина у цілому всесвіті не сприймає світ саме таким яким бачимо його ми… Але все одно шукаємо, ту так звану половинку – чиї погляди подібні до наших, чиї думки наближені до нашого світогляду…. Та коли починаємо усвідомлювати, що в тій ідеальній половинці далеко не все так карамельно-солодко і не все гаразд у наших стосунках – ми розчаровуємося, впадаємо в депресію і просто забуваємо про ті крила, які дарують нам перші хвилини-години любові чи дружби, ті споконвіку прекрасні миті, коли порозуміння не потребує навіть погляду, і це сприймається ніби так і повинно бути…. Так потім…. Вроджена хвороба кожного із нас починає розвиватися, вливається в кров і розповсюджується по усім клітинам…. Цинізм… у когось є вроджений імунітет проти цієї хвороби, когось прищепили від цього недугу батьки, а хтось все життя намагається боротися з цим самотужки… Тому й починаємо ставити під сумнів існування усього справжнього, не штучного…. Висміюємо тих, хто вірить у
справжню любов (не ту, яку називають гормональним вибухом чи просто звичкою, а у справжню арапе любов….), дружбу, вірність…..

А може просто варто задуматися над тим, що не все так погано, і якщо зараз у нашому житті немає справжнього почуття, це не значить, що його немає, просто ми може просто ще не готові до нього…

P.S. так, я ідеалістка та максималістка… Я вірю в те, що наше прагнення до чогось ідеального – цілком нормальне, бо нас створив
Господь Бог, а Він неідеальним бути не може…

©Zlit 2012ОновленняКонтакти