Є місцина посеред Атлантичного океану, про яку в Україні мало хто знає. Проте це неймовірні перли, які на початку формування світу були розкидані серед бурхливих хвиль Північної Атлантики. Ніколи не міг подумати, що у мене виникне мрія там побувати, адже кому сподобається місцевість, де 260 днів на рік падає дощ і вітер наздоганяє тебе всюди.

"Нині погода хороша, безвітряна. Можна розкурити цигарку  з першого разу." - говорять тут. І не так-то часто говорять, тому що холодний вітер на островах дме більшу частину року. Лишайники, трави виростають гарно, а дерева не витримують - на всьому архіпелазі немає жодного лісу чи гаю. Якщо і трапляються дерева, то тільки в окремих дворах або ще в парку Торсхавна - "трісковій гавані". Величний простір і тривожну беззахисність мають острови, позбавлені лісів.
Два кольори панують на  Фарерських островах влітку: фіолетовий і смарагдовий. Фіолетовим забарвлені фіорди і скелясті гори, смарагдовим - пасовища. Взимку теж (переважають інші кольори) два кольори: чорний і сніжно-білий. Навіть у теплу пору з північного острова Куной видно айсберги.

Але яскравість фарб Фарерам не позичати:  місцеві будиночки, кам`яні і дерев`яні, щедрою рукою розфарбовані у блакитні, темно-сині, червоні, помаранчеві кольори. Безладно розкидані уздовж нешироких доріг, на тлі яскраво-зелених горбів і чорних прибережних скель, ці будинки перетворюють пейзаж в ілюстрації до казок про гномів та тролів. Це враження ще більше підсилює те, що на дахах будинків ростуть невеликі дерева і кущі - дахи будинків покривають берестом, який разом із будівельним лісом завозять з Норвегії, а на берест накладають шар дерну, на якому і ростуть карликові верби і дуби.

Існує легенда, що пов`язує яскравість забарвлення будинків з птахом «морський папуга», що водиться на островах в нечисленній кількості і є головним об`єктом полювання. Убитий «морський папуга»  в одну мить втрачає яскраве забарвлення свого дзьоба. А стіни будинків нібито повторюють усі кольори, якими птах славився за життя, для того, щоб не позбавляти цей суворий край  яскравості. Можливо, у цій думці є доля правди. Але головна причина прихована в тому, що фанерці - більш моряки, ніж птахолови. Вважають, що таку яскравість і строкатість у забарвленні будинків породило бажання кожного мореплавця ще здалеку, з моря побачити свій будинок - неповторний, з помаранчевими стінами, бузковим дахом і сонячно-жовтим димарем. Турбота про зовнішній декору житла належить молодому поколінню. Щороку юні члени сім`ї оновлюють фарби, а то і перефарбовують  частину будинку в новий колір. І батькові, що відправляється по рибу в море, було його одразу видно, коли він поглядав на рідні острови. Окрім яскравого забарвлення у фарерських будинків є ще одна особливість, що впадає в очі не одразу. Йдеться про абсолютно особливий будівельний матеріал. Цементна промисловість веде свій відлік у світі з початку XIX століття, між тим, як кам`яні будівлі стоять на Фарерах з незапам`ятних часів. Наприклад, в селищі Кіркьюбер височіє величезний готичний собор св.Магнуса, зведеного за єпископства Єрленда більше семисот років тому,  а монастир Мункастован займає в столиці майже цілий квартал.

Здавалося б, що тут дивного? Кам`яні споруди супроводжують людину впродовж всієї історії, тисячі років люди цілком добре жили без цементу, скріплюючи каміння вапном або глиною. Але в тому й справа, що на Фарерах немає ні того, ні іншого – навкруги лише базальт.

На допомогу будівельникам прийшов суто фарерский винахід - скільп. Це терпка речовина, приготована з роздріблених черепашок і риб`ячих кісток. Кам`яну кладку скільп скріпляє намертво, і навіть в наш  час він цілком успішно змагався з цементом: той потрібно  ввозити, а черепашки і риба завжди були і є під рукою.
Ще у 30-і рр. ХХ ст. на архіпелазі можна було побачити будинки, що обігрівалися «по-чорному»: димар  відсутній, в центрі великої кімнати у вогнищі горіли брикети торфу, а дим проходив через отвір в даху. Цікаво, що навіть після  переходу на опалювання, парове або електричне, старожили не почали прибирати ці отвори, а залишили їх на пам`ять.

Торф як паливо був незамінний на островах, де дерево – розкіш. Але цінність палива визначалася не тільки горючими властивостями. Крівля на багатьох будівлях старовинного зразку - торф`яна; теплозберігаючим матеріалом у дерев`яних і кам`яних стінах також є торф. Температура в «торфоізольованих» будинках постійна, тепло не зникає навіть в найлютішу холоднечу.

Не варто забувати про те, що зимою ніч триває тут дев`ятнадцять годин і морози досягають сорока градусів. Життя визначається географією, географічне положення «замовляє» погоду, а погода ставить умови. Ці умови такі: триста похмурих днів упродовж року, щорічна норма опадів - 1500 мм. Береги Фарер омиває Північно-Атлантична гілка течії Гольфстріму, без якої життя тут в середні віки було би просто неможливим. Але, перемішуючись з холодними водами Північного моря, тепла течія і породжує хмари, що значну частину року висять над архіпелагом.

Очевидно, саме ця «подвійність» погоди і породила знамениту зневагу до парасольок і плащів, чим фарерці славляться у всіх північних країнах. Парасолька тут і справді річ даремна - пориви вітру підхоплюють краплі дощу і крутять у всіх напрямках. Від такого дощу рятують тільки традиційні фарерскі смугасті картузи і товсті в`язані кофти з грубої шерсті. А плащі і парасольки залишаються на островах лише примхою туристів.

Ось так можуть зустрічати гостів ці примхливі острови, але чим більше вони капризні та недоступні, тим більше хочеться туди потрапити, адже не кожен зможе витримати такі прекрасні та шалені зміни  цієї дивної природу архіпелагу.