ми відвикли чекати... у гіперактивного прогресу є зворотня сторона... Ми стали нетерплячі... Колись листи чекали тижнями... зараз відповіді на смс-ку ми чекаємо протягом хвилин, і страшенно ображаємось, якщо її нема... Колись новини поширювались від людини до людини, зараз - завдяки статусам в контакті, твіттеру і т.п. Колись переглядати альбоми було традицією, вони передавались із покоління в покоління... зараз же.... ми сотнями закидаємо фото, чекаємо напливу коментів... Колись... і зараз... Чогось у мене дивне відчуття, що ми втрачаємо одну дуже корисну навичку... Вміння чекати... бути терплячими... Ми хочемо все й одразу, бо світ нам диктує, що "ми того варті"....
а головне... ми розучились чекати тих, кого любим... нам хочеться всього і одразу... якщо ж не зараз - то й не треба, кажемо ми і гордо крокуємо вперед змахуючи болючі сльози самообману... кажемо, ще все ще буде і так поспішаємо "жити"... ну так, ми ж того варті...