В арабській країні, серед піску та каміння, росла Квітка на могилі одного поета. Вона була неймовірно гарною і що ранку вона збирала сльози роси, щоб не змарніти під палючим сонцем. Кожного вечора до неї прилітав соловей, щоб наспівувати свої пісні, але Квітка була неймовірно гордою, щоб відповісти йому, тому що вона росла на могилі поета.

Одного дня соловей не прилетів і не співав, тоді їй стало неймовірно сумно. Саме в ту ніч їй наснився сон. За день до того, коли вона має почати засихати, прийшли люди і серед них вийшов юнак з країни туманів і зірвав її, сказавши, що я візьме до себе Квітку з могили поета.

Через деякий час до могили поета прийшли люди. З юрби вийшов юнак з країни туманів, зірвав квітку і поклав її у книгу. Кожного вечора, коли до нього приходили гості він її діставав із книги і вона чула голос, наче з туману.

-    Це Квітка з могили поета.