Лісель-Лінель

В далечі синього неба
зірка нічна
чистіша білого снігу,
наче хвиля морська.
Все вкрите нічним покривалом
велично все так,
я поранений твоїм словом
полинув у пітьму
І не бачити світло
воно й не треба мені.
В пору телого літа
почую зненацька я крик.
Крик божевільного старця
із сивинною в волоссі
Я покличу його
наче в безумному сні...
І Безумець відкриє
таємницю життя,
душу снігом він вмиє
в царстві білих тіней...