Слов’яни… Загадка, таємниця – наша душа, яку не розуміють іноземці. Давайте трохи розберемось в собі. Іноземці часто захоплюються нашими почуттями, піснями, тим що кохаємо ми до безтями, воюємо до останньої людини і каплі крові. Дуже працьовиті, коли цілі, надзвичайно хазяйновиті, коли є сім’я. Але зараз ми потрохи втрачаємо це…
Судячи по собі… Максималізм і лицемірство. Максималізм у всьому, готовність померти за ідеали, життя по принципу «вольному – воля, а дурню - степ». І лицемірство, прадавня звичка мовчати, завжди і скрізь, мовчки повзучи вперед не показувати душу, хворіти на самоті, воювати одному у полі. Цього ми навчились у покоління яке пережило війну та Сталіна, вони були міцні немов граніт, але «кожен за себе і під себе». Хоча дивлячись на нашу історію: надзвичайно хоробрі, коли є ворог, нас неможливо перемогти, нас мучать, майже лій топлять, а ми ані пари з вуст. А коли приходить час змінити щось маленьке ми влаштовуємо «хрестові походи», а коли здобуваємо «волю» починаємо «полювання на відьом», навіть не замислюючись над наслідками.
Так воля нам необхідна, але варто жити за принципом сім’ї, нам варто навчитись говорити про стан душі, не бути одинокими, і починати жити, а не виживати.
Судячи по собі… Не треба жити подвигами, спочатку створюючи собі проблеми, а потім героїчно їх вирішуючи. Варто жити не лише поривами, а і навчитись жити звичайним сьогоденням, не лише змітаючи перешкоди, а й будуючи стіни, які б оберігали нас. Бо змітати ми вміємо, зносити все що наче б то заважає, лише заради відчуття волі. Воно то неймовірне, і п’янить, і надихатись ним неможливо, але й воно може нас вбити, а як не нас - то наші мрії…
Кажуть копатись в собі дуже важко., Насправді це так, ми як ніхто любимо розказувати комусь як жити, а самі… А самі наче не помічаємо того, як живемо, просто тому, що тоді доведеться наступити на горло максималізму, і припинити мовчати, а правду чути не завжди приємно. І при цьому найгірше що причина в нас, в нашому лицемірстві і максималізмі…
Не знаю для чого це написав, але так я бачу світ… От такі вони - «рожеві окуляри» загубленої душі. А тим хто впізнав себе, давайте не просто задумаємось…