Дерева у кімоно, кольору розпеченого рожевого золота, небо кольору ртуті...
Наркотики душі

Дерева у кімоно, кольору розпеченого рожевого золота, небо кольору ртуті... Все частіше замислююсь над тим, чому саме восени нам так не вистачає тепла. Чому саме восени наші думки уподібнюються ріці, що несе свої води вперед, не знаючи спину ні на мить...

Чому саме восени, нам так по-особоливому хочеться розуміння та підтримки, немов щось невидиме, разом із теплом, витягує з-під шкіри нашу силу, наше бажання жити. Ми немов готуємось до емоційної сплячки... Ми напружемо очікуємо чогось, і день за днем вкриваємось шаром байдужості і апатії, як гусінь, що готується переживати переродження...

І хто зна, що з нас буде навесні: прекрасний метелик чи звичайна міль?...

 

Коментувати
Додати коментар
Ваше імя
Ваша електронна адреса
Ваш Коментар
©Zlit 2012ОновленняКонтакти