Про кохання
Наркотики душі

Кохання, те що солодше за рай, і те що вбиває сильніше ніж будь-яка отрута. Той, хто це відчув знає про, що я кажу. Кохання - це те що найшвидше забувають, але й те, що найдовше пам’ятають…


Ті, хто кажуть, що кохання нині вже нема - невдахи. Хіба, може те що буває раз чи два в житті, якщо пощастить бути часто і кожен раз. Ні. Чи варто в тому винити світ?! Теж ні. Винити в світ в тому, що не настав час, те саме винити поїзд в тому, що він їздить по розкладу… Якщо Вам траплялись  всілякі не дуже хороші люди, то, мабуть, варто перестати сліпо підбирати, те що нам попадається…

Кажуть кохання помирає, той хто це сказав не може відпустити. Так, саме відпустити. Хто думав, що то його доля, а доля виявилась не його. Кохання ніколи не помирає, як не помирає щастя чи хоробрість. Людину яка, хоч раз подивилась в очі страху, він вже ніколи не візьме під свій контроль. Те ж і з коханням, один раз кохання вас запалить, і ви вже не згаснете.


Кажуть є корисливі мотиви та підробки, це сказав слабкодух. Як вільній та долекоглядній людині зав’язати очі?! Невже можна не побачити нещирість, або те що на вас дивляться очима, якими розбійник дивиться на багача. Самообман штука хитра, але для того у кожного з нас є серце, але крім того і голова, тому варто дружити з ними обома.


Кажуть, що сам профукав кохання, це сказав дурень. Чи може солдат на війні профукати своє життя. Часто, коли солдати помирають під вогнем артилерії, від них нічого не залежить. Тому, не варто винити себе в тому, що життя таке як воно є. Ми всі живемо своїм життя, і воно ніколи не буде кращим чи гіршим, воно завжди буде наше, рівно наше, як наша кров.


Висновок... Так як в лабораторних восьмого класу. Не оскверняйте кохання, кохання того просто не заслуговує. Навіть якщо воно пройшло, згадайте як писав Тарас «не злим тихим словом»…

©Zlit 2012ОновленняКонтакти