Я тебе не тримаю. Як можна втримати вітер?
В змокрілих долонях стискаючи серця окраєць?

Лише час своїм плином погубить змарнілі квіти,
Але я не забуду все, що солодко так обіцялось.

Не забуду того, як мене цілував до світання.
Як обіми п`янкі, дарував ти мені до зорі.

Я тебе не тримаю. Напевно зутрілись востаннє.
Дві дороги. Два серця й два незалежних світи.

Я тебе не тримаю. Руки стомлені вже опустились.
Я тебе не тримаю. Надарма я мовила слово.

Серце плаче. А для чого ж тоді ми зустрілись?
Покохали. Все що було - давно вже не ново.

Я жива ще. Без тебе я житиму. Певно.
Кажуть, люди дихають лиш вполовину легень.

Серце б`ється. І хоч любити клялися ми кревно,
Не накажеш. Не змусиш себе ти. Покинь.

Відпусти мою душу. Бо в серці навік оселився.
Твою руку я відпустила одначе давно.

Відпусти мою душу. Й благаю - перестань мені снитись.
Так. Я кохаю. До віку. Нестримно й нестямно.
Та тобі, мій коханий, я бачу - то все одно…